ДІЯ 4
Задіяні:
СіСі (Соня) – дівчинка, яка потрапила в жорнова обставин, які сама ж собі і створила.
Марина – мама СіСі. Жінка, яка, отримавши від життя все, що бажала, одного разу помилково вирішила, що це все і є її життям.
Зоя – охоронниця у в’язниці. Особа без комплексів, без амбіцій, без віку, без талії.
Марго – адвокат СіСі. Персона, яка весь свій інтелект, а також душевні і фізіологічні чесноти спрямовує на вибудовування кар’єри.
Антон – професійний борець, який і добро і зло захищає з однаковим завзяттям.
Микита – самий головний герой п’єси, бо фінансує всі події.
Надія – формально прислуга. По суті – кармічний фатальний супутник сім’ї в якій проживає.
СЦЕНА 1
Напівморок. Камера. Вибілені стіни, стеля. На першому плані ліжко. СіСі спить в рожевій піжамі, обійнявши рожеву плюшеву іграшку. Темрява згущується. З’являються тіні в чорних балахонах і ходять навколо ліжка колом.
Тіні хором: Вся наша кров у тебе на руках.
Убивця. Ми жадаємо відплати.
Нам холодно. Не відпускає страх.
Ти маєш тіло нам своє віддати
За мить, для ритуалу каяття,
Бо наші почали уже смердіти
І зовсім непридатні для життя.
Звільни своє. ( оточують ліжко)
Віддай негайно. Вийди.
Світло вимикається. СіСі кричить. Тіні зникають. Вмикається яскраве світло. СіСі сидить на ліжку. Заходить Зоя.
Зоя: Чого кричиш?
СіСі: Води. Скоріш води.
Потрібно руки вимити і одяг.
Зоя: Ну й чергування. Господи прости.
Ні к чорту контингент. (оглядає СіСі)
Ти ж чиста, вроді.
СіСі: Я вся в крові. У Вас тут всюди кров.
Не бачите? Сліпі? Зберіть негайно.
Зоя: Зберу. (повертається на вихід)
В карт-бланшу негаразди знов.
Ласий шматок чекає психлікарню.
Не можна. Звільнять – оком не моргну.
В начальства плани не малі на кралю.
Ремонти скрізь. Навіщо? Не збагну.
Не мій розклАд. Не лізу у деталі.
Зоя повертається зі склянкою води у руці.
СіСі: Ти ненормальна. Склянка ця води
Не може змити кров. Глянь її скільки.
Зоя виливає воду в обличчя СіСі.
Зоя: Дитино, ненормальна у нас ти,
А ця вода – єдині наші ліки.
СіСі важко дихає. Зоя подає рушник.
Зоя: На, обітрись. Це добре, що пройшло,
Що з шлангу не потрібно обдавати.
СіСі: Не можу більше. Виїсть очі зло.
Не можу їсти і не можу спати.
Зоя: Нормально все. (в бік) Одне й те ж кожен раз.
Тут наркомани є. Ти не єдина.
Частіш на цвинтар відпускають вас
Ніж на свободу. І ніхто не винен.
СіСі: Ні, це неправда. В мене все не так.
Приймала ліки. Звикла до наркозу…
Зоя: Не загружай. Я ж не суддя-простак.
Я бачу те, що бачу. Й з мене досить.
СіСі: Що хочеш, щоб тобі розповіла
Коли і з ким? Де брала першу дозу?
Зоя: Ні, зовсім не цікавить ця мура.
А ти вважаєш це крутим і досі?
СіСі: Це було щось. Це вартує життя.
Зоя: Тут ти права. Немало поплатилось.
СіСі: Я не дозволю так, собі затям,
Зі мною говорити.
Зоя: Ваша світлість.
То я піду. Бо з всіх Ваших чеснот
Єдина вартує – це гроші батька.
СіСі: То ж доки вони є – закрий свій рот,
А то щось пащекуєш ним багацько.
Зоя: Ні, кішечко, це ти закрий свого.
Бо придушу. Ніхто не допоможе.
Повісишся тут з усього цього.
Не вслідкувала я. Борони Боже.
СіСі: Звільнять тебе. Для цього все зроблю.
Зоя: Не раджу. Стукачів не поважають.
В наших дівчат не виклянчиш жалю.
Для тебе почуттів у них немає.
СіСі: Немає? Будуть. Є всьому ціна.
Ви зараз тут чому? Із-за зарплати.
Зоя: Лише народженню ціни нема.
І смерть працює, шельмо, без оплати.
СіСі: Мені погано. Знаю, в тебе є.
СіСі стає навколішки.
СіСі: Благаю, дай. Дивись, я на колінах.
Зоя: Тобі не добре. Знаю, це мине.
Коліна. В наркомана це не дивно.
Зоя повертається і виходить. СіСі робить кілька кроків на колінах.
Завіса.
СЦЕНА 2
Приміщення в’язниці. Вибілені стіни. Під стелею віконечко. На передньому плані грубий стіл. З двох сторін грубі стільці. На одному сидить Марго, щось шукає у паперах. Відкладає папери.
Марго: У кожного добра є свій мотив.
У зла у кожного своя причина.
Шукати маю лише позитив,
Неначе у біді моя дитина.
Залякана, позбута співчуття,
Здійснила необдуманий правочин.
Доля позбавила людей життя,-
Юрба гуде. Всі її крові хочуть.
Неначе це змінити зможе щось?
Неначе обережні стануть інші?
Допоки йде Закон громади повз,
Всі наші дії – небезпека ближнім.
Їх сотні, тисячі нещасних жертв
Стабільного порушення законів.
Суспільство видихнуло. Є тепер
Коза відпущення гріхів. В загоні.
Заходять СіСі і Зоя. Марго йде назустріч СіСі, обнімає її.
Марго: Як справи?
СіСі: Добре.
Зоя: Не дурна мала.
Марго: (Зої) Будь ласка не порушуй етикету.
Зоя: Та я нічого. Не бажаю зла.
Марго: До чого ця розмова безпредметна.
Зоя виходить.
Марго: Не винна ти. Вбивав автомобіль.
Є процедура, і ми маєм грати.
Тут математика проста, повір.
Щось на зразок, додати і відняти.
Отож, якщо провину визнаєш
Це буде плюс, і досить таки жирний
У справі і кар’єрі моїй теж.
СіСі: Так визнаю. Раз Вам це так потрібно.
Марго: Потрібно всім. Тобі, мені, судді.
Він весь за нас, та право поважає.
СіСі: Чому мені сидіти взаперті?
Я ж на людей ніяк не нападаю?
Марго: Бо твоя доля туго запрягла.
Намішано в клубку цьому багато.
Є безліч тих, хто просто зичить зла.
Є ті, хто прагне розіграти карту.
Батьків тривожить твій душевний стан.
СіСі: А він буває, стан душевний, в клітці?
Марго: Мама чекає за дверима, там.
Якщо бажаєш, можете зустріться.
СіСі: Бажаю. Звісно. Хто б не забажав?
Марго: Той, хто винить батьків в своїх всіх бідах,
Свою персону звів на п’єдестал:
Батьків багатих непутьові діти.
Марго телефонує. Заходить Марина, обнімає СіСі.
Марина: СіСі, маленька.
Марго: Я залишу вас. (Збирає папери. Виходить)
Марина: Як ти, сердешна? Всі про нас говорять.
Засуджують і співчувають. Спорять.
Такий набрала справа резонанс.
Твоя свобода – це моя мета:
Закинула усі свої заняття,
Шукаю самих кращих адвокатів,
Вивчаю кодекс. Справа не проста.
Наше ім’я – для журналістів тренд.
Про нас не написав тільки лінивий.
Ти схудла. Їж. Тобі потрібні сили.
Ми маєм боронитися тепер.
СіСі: Навіщо, мамо?
Марина: Бо таке життя.
Не хочеш стати добривом – борися.
Бо завжди встигнеш з долею змириться.
Підеш на дно – не буде вороття.
СіСі: Я визнаю вину.
Марина: Суддівська гра.
СіСі: Мені погано.
Марина: Завтра буде легше.
Куди б нас стежка долі не вела
Запам’ятай: ти краща, завжди перша.
СіСі: Мною пишаєшся вперше в житті.
Моїм ганебним, недолугим вчинком…
Та він реально в мене й був один.
Марина: Пробач. Зараз не час вмикати жінку.
СіСі: Тобі на радість ця моя біда?
Тебе давно не бачила такою.
Марина: Не розумієш ти мене однак.
Я знову почуваюся живою.
Я знов люблю життя за просто так.
Не за Мальдіви, не за спа-салони.
Навчилася хвилин лічити такт,
Бо всі ми в’язні. В долі у полоні.
СіСі: Я не збагну, про що говориш ти,
Твої слова чомусь кидають в відчай.
Марина: Люблю тебе. Повір в це. І прости,
Що іноді чуття було це іншим.
Марина обнімає СіСі.
Завіса.
СЦЕНА 3
Вітальня будинку СіСІ. Біля громіздкого дивану Антон із склянкою в руці.
Антон: Все зітре час. Ще мить й зникаєм всі.
До чого копирсання недолугі?
Багаті, бідні, завтра ми мерці,-
Собі щось мудримо. Душі убогі.
Ще віскі в склянці, - значить не кінець,
Ще боротьба закрутить круговертю.
Повірю знову, що у грі цій ферзь,
В цій дивній партії життя зі смертю.
З дверей ліворуч виходить Марго.
Марго: Добридень. Зустрічала вже десь Вас.
Антон: Цілком можливо. Я тут бідний родич.
Марго: Не віриться. Поглянути в анфас,-
Навряд Ви претендуєте на поміч.
Я адвокат. ( протягує руку).
Антон: (тисне руку).Приємно. я Антон.
Марго: Як Вам вдалось відкликати заяву?
Антон: Так склалися обставини. Пардон.
Питання це відноситься до справи?
Марго: Відноситься до справи результат.
Прийміть від мене дяку особисту.
Антон: Нема за що. Хоч я не Ваш фанат.
Зазначу: справу ведете із блиском.
Марго: На повну перемогу збільшивсь шанс.
Антон: А повна перемога, то не зайве?
Я б відступав охайно, мав запас,
Не поступився б глуздом, ради слави.
Марго: Про що це Ви?
За спиною співбесідників непомітно з’являється Марина.
Антон: Про те, що вихід є
Цілком безпечний і цілком доречний.
Суспільство хай отримає своє.
Тут перемога лиш тягар на плечі.
Марина: Це тупо. Це нікчемно. Це абсурд.
Погодитись на термін у в’язниці.
Вона вже досить змучилася й тут,
Не може дочекатись, як скінчиться.
Антон: Це правда, дуже туго запряглось.
Та є ще інша правда – стратегічна.
В’язниця та умовна.
Марина: Почалось.
Знов розкажи, що там відпустки вічні.
Антон: В’язниця за цей злочин, це ж не та,
Можеш дозволити – живеш в готелі.
Марина: Повчальних досить з мене цих цитат.
Немає слова «злочин» в цій оселі.
(до Марго)
Ви маєте ще щось розповісти?
Марго: Та ні. Вже йду.
Марина: Вам дякую, шановна.
Марго виходить.
Марина: Яку ще нову гру затіяв ти?
Навіщо розтривожив мене знову?
Антон: Було. В житті блукав не один раз
Між пеклом й раєм. Їх прикмети знаю.
Не можу пояснити звідки взявсь
Цей страх. Він є. удавом затискає.
Марина: Можливо вся причина у тобі?
Піди проспись. Назавтра стане легше.
Антон: Собаку, яка виє, хоч убий,
Вона твою біду відчула перша.
Марина: Назавтра слухання. Ти прийдеш?
Антон: Так.
Ховатися від долі – нема сенсу.
Марина: Ми все зробили вірно. Ти однак
Мене бентежиш.
Антон: (піднімає склянку) За принцесу.
Антон допиває рідину. Ставить склянку на стіл. Виходить. Марина сідає на диван. З дверей ліворуч виходить Микита, стає за спиною Марини.
Марина: Чи вдасться нам дитину захистити?
Микита: Від зла. Яке у неї у нутрі?
Марина: Ти думаєш. Нас не відпустять біди?
Микита: Досвід, на жаль, показує. Що ні.
Марина: Як ми могли прогавити проблему?
Микита: Аналіз цей не допоможе нам.
Хоч на сьогодні і закрита тема,
Спасибі професійним лікарям,
Та скрізь очікує й п’янить спокуса,-
Оберегти від зла – то марний труд…
Марина: От тільки не пускай ці бульби в вуса.
За упокій почав співати тут.
Відправимо відразу у Європу.
Психолог буде їй перекладач.
Купиш будинок їй, собі під боком,
Бізнес почнеш там.
Микита: Ти про що?
Марина: Пробач.
В житті тебе цікавить лиш процес
Де віднайти, та вкласти гроші скоро.
То ж бізнес, щоб до доньки інтерес
Був, ну хоча б не менш, ніж до офшорів.
Микита: Ти не права. Однак в твоїх словах
Є якась мудрість. Звідки і береться?
Обдумаю. ( повертається і виходить).
Марина: І визначусь на днях.
У цьому тілі є хоч п’ять грам серця?
СЦЕНА 4
Вітальня будинку СіСІ. На столику накрито фуршет. Господарі та гості розмовляють. Тихо, з претензією на інтелігентність звучить музика Штрауса. На перший план виходять СіСі та Марина.
СіСі: Чому не запросили моїх друзів?
Марина: Запросиш їх сама до себе в Відень.
Тато вважає, й проплатити в змозі,
Тобі свіжі емоції потрібні.
СіСі: Чомусь так хочеться побути вдома.
Марина: Ти ж подорожі так любила зАвжди.
То ж не засмучуй батька, ради Бога,
Він в цей будинок впер чималі кошти.
З тобою, хочеш, можу полетіти,
Хоч знаю, я компанія не краща.
Побудеш місяць, два й назад приїдеш.
СіСі: Якщо не хочу, то летіти нАщо?
Марина і СіСі ідуть вглиб сцени. На перший план виходять Микита і Марго.
Микита: Ви дуже добре справились з завданням.
Марго: Ви дуже щедро працю оцінили.
Ще бонус я отримала – визнання.
Це перемога розуму і сили.
Микита: Було приємно з Вами працювати.
Марго: Хотіла б Вас пізнати більше й глибше.
Значні понЕсли Ви в процесі втрати,-
Стіна між нами завтра стане вища.
Це сумно. Віднайшла в Вас рідну душу,
Яка вирішує питання руба.
До цього прагну й я, та вчитись мушу.
Ви не вважаєте, що я загруба.
Микита: Ні не вважаю, бо не маю звички
Оцінювати ні слова, ні дії.
Своїх проблем у мене завжди з лишком.
Марго: Як це не дивно, я Вас розумію.
Микита і Марго ідуть вглиб сцени. На перший план виходять СіСі і Антон.
СіСі: Я їду в Відень, та ти певно в курсі?
Ти, як раніше, вмішуєшся скрізь.
Відвічний компаньйон моїй матусі.
Антон: Ти ще маленька, то ж в це все не лізь.
СіСі: Чому вони мене із дому гонять?
Антон: Бо думають, так зможуть захистить.
СіСі: Я в небезпеці? Все ж було законно.
Антон: Ми всі у небезпеці. Кожну мить.
Бо є спокуса. Вона зАвжди поряд.
СіСі: Про що це ти? Щось в толк я не візьму.
Антон: Про те, що не змінився твій світогляд,
Ти в тому ж Відні знайдеш напівтьму.
СіСі: Я зайва скрізь: у цій країні, в світі.
У цьому домі непотрібна теж.
Антон: Так все зміни,знайди для чого жити,
Йди працювати.
СіСі: Швачкою. Авжеж.
Так і зроблю, лишень припудрю носик.
Антон: Тоді, скажи, звідкіль чекаєш змін?
СіСі: Хтось віднайде мене і проголосить
Своєю.
Антон: Тут вже браттям Грімм уклін.
Не знайдеш. Ти, нажаль, не зовсім дурa.
Є розум, є характер, чуйка є.
Не мала б грошей, ти б таке утнула.
Під сонцем вибила б місце своє.
СіСі: Ти не правий, гроші дають можливість.
Антон: Проїхатись за блузкою в Париж?
СіСі: Й що тут поганого, скажи на милість.
Антон: Те, що їм розум не будує меж.
Антон з СіСі йдуть вглиб сцени. На перший план виходить Надія з тацею. Прямує до столу.
Надія: Багато віскі. Радості замало.
Не цокаються. П’ють, як на поминках.
Дзвінок в двері. Наполегливий. Надія залишає тацю на столі, прямує до виходу.
Надія: Не всі ще злізлись в кубло це. Дістали.
Кричить із-за куліс.
Надія: Для СіСі квіти.
Марина: Дивно. Звідки?
СіСі: От бачиш, мамо, друзі не забули.
СіСі направляється в бік вхідних дверей. Лунає постріл. СіСі падає, Антон підхоплює її. Всі крім СіСі, Антона і Марини розбігаються.
Марина: Чому ти не ловив цього бандита?
Антон: Телефонуй в швидку. В нас часу мало.
Марина телефонує. В телефон.
Марина: Скоріше приїжджайте, СіСі вбито.
Поранено. В нас вдома. У вітальні.
Адреса. Так адреса. Ну звичайно.
(Антону)
Їй твердо. Переніс би до дивану.
Світло тухне. Музика підсилюється. На першому плані Надія вальсує з букетом. Темрява. Тиша.
Голос за завісою:
Анархія,
В єпархії
Змінила біографії.
Хто над всіма здіймається –
Готуйте епітафії.
На силу сила знайдеться,
Від горя не відкупишся.
У цьому світі зайди ми
Законів мусим слухаться.
Неписаних, нечитаних,
Які в крові закладено.
По цій землі йти чистими,
Щоб світ на стріч йшов радо нам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820527
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.01.2019
автор: Пісаренчиха