Драйвово стукає на Ратуші годинник.
Цим безконечним марафоном стрілок,
Що так і не знайшли с[b]о[/b]бі замінник,
Містян вітає сонний понеділок …
Біжу крізь хвилі перехожих,
Що іноді немов цунамі,
Змітають все, на них це схоже.
Ожило небо в білих орігамі …
Біжу тобі одній назустріч,
Несу в долонях теплу квітку,
Гублюся в лабіринтах вулиць,
Украв як злодій в неба зірку …
Може, мені ти теж назустріч
Своєї ніжності хвилинку
Десь на якусь у дні зупинку
На мить одну якось відпустиш?
Не розлетілись, а зійшлись,
І разом далі понеслись,
Може, корабликом маленьким,
Штовхнули ми його злегенька,
Боялись сильно,
Бо болить,
Незгодами його штормить.
Тендітний наче юна жінка,
Але поплив, несеться стрімко …
Немов весь льодом мощений каток,
Єдиний подих, руки стиснуті на міцно,
І навіть видих долітає до зірок,
Так мало місц[b]я[/b], але це не тісно …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820027
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2019
автор: Дружня рука