чи чухатимуть хмарі черевце
дерева, що ростуть в землі припухлій?
чи сонце припікатиме лице,
її роздерті й непокірні вуха?
чи умиватимуть цю хмару небеса
янтарним молоком своїх світанків?
чи скаже хтось тоді "яка краса!",
розсунувши ще заспані фіранки?
чи може, як шакали, роздиратимуть
її на тисячі шматків вітри,
й вона дощами і снігами плакатиме,
кровитиме у десни і дністри?
чи, ще живою, розіпнуть на небі
її залізними носами літаки,
і ні великих, ні малих ведмедів
вона вже більш не начищатиме зірки?
кудись так швидко наді мною плине,
а я на тому ж місці самому стою,
можливо, що і хмара, і людина
виконують тут місію. свою.
02.01.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819910
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.01.2019
автор: Wiggily