[b]Maxim Rylski
Chopin[/b]
Der Waltzer von Chopin ... So viel gespielt,
So oft gehört… Und doch, auf allen Lippen
Erscheint ein leises launisches Lächeln,
In allen Augen blitzt ein heller Funke -
Halblieblich und halbtraurig auf einmal,
Von jenem Klang, kokett und eigensinnig,
So traurig, wie der Abend goldnen Tages,
So leidenschaftlich, wie endloser Kuss.
Der Walzer von Chopin, geklimpert ungeschickt
Auf dem Klavier, - so wie der Dichter sagt
„In einem Chaos Ideal erreichend",
Oh! Welche Weite hat er mir eröffnet
Zu dieser Zeit der Abendmüdigkeit,
Wo hungert sich das Herz nach weichen Linien,
Sucht man nach milden Farben, blauen Schatten.
Und irgendwo verbirgt sich Durst und Leidenschaft,
Und Kraft, und Traum - wie verbirgt die Erde
Die jungen Kräuterzweige unbesiegbar…
Ins Schnee, in schneebedeckte Ungewissheit
Fährt der geschnitzte und verzierte Schlitten,
Und dort - wie Sonne in den Augen strahlte -
Ob schlau, oder traurig - wer ahnt es? -
Ob heiß ist`s oder kalt - wer kann erraten? -
Das allerletzte oder erste Lächeln.
Das Glück! Ich strecke meine Arme aus,
Der Schnee schlägt unter den kalten Hufen,
Die schwarzen Raben flattern in der Höhe,
Es breitet sich die weiße Wüste aus.
Sattelt ein Pferd! Hey, schneller auf die Jagd!
Es ist doch Glück! - Ich lehn mich an die Mähne,
Die Sporen drücken in die warmen Flanken -
Und wieder sehe ich jenes Gesicht,
Das kaum sichtbar ist im Pelz... Was soll`s?
Sind es denn Tränen jetzt in ihren Augen?
Ob es die Freudentränen sind – wer sagt das?
Ob sie so traurig ist – wer kann`s erraten?
Der Abend brennt in unbekannten Fenstern,
Die blaue Wolke füllt sich mit der Glut,
Der blaue Wald durchleuchtet wird mit Feuer,
Der Wind neiget die Zweige und saust laut
In meinen Ohren ... Es ist Glueck! Und Liebe!
Und Hoffnungslosigkeit…
Herr Frederic,
Ich weiß, dass keinen Wind und keinen Schlitten
Noch Pferd in Ihrem Walzer wirklich gibt`s,
All das ist bloss nur meine Phantasie.
Und dennoch... Ob es Polen oder George Sand -
Zwei Herrinnen, und gleichermassen grausam! -
Sie haben inspiriert zu jenem zarten
Lautenwirbel? Und auch wenn ist`s so,
Ich liebe heute meinen Wintertraum,
Und liebe Sie dafür - so, wie ich sehe,
Den dünnen launenhaften Musikanten…
1934
Максим Рильський
Шопен
Шопена вальс... Ну хто не грав його
І хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмішка примхлива,
В чиїх очах не заблищала іскра
Напівкохання чи напівжурби
Від звуків тих кокетно-своєвільних,
Сумних, як вечір золотого дня,
Жагучих, як нескінчений цілунок?
Шопена вальс, пробреньканий невміло
На піаніно, що, мовляв поет,
У неладі «достигло идеала»,
О! даль яку він срібну відслонив
Мені в цей час вечірньої утоми,
Коли шукає злагідніле серце
Ласкавих ліній і негострих фарб,
А десь ховає і жагу, і пристрасть,
І мрію, й силу, як земля ховає
Непереборні парості трави...
В сніги, у сиву сніжну невідомість,
Мережані, оздобні линуть сани,
І в них, як сонце, блиснув із-під вій
Лукавий чи журливий — хто вгадає? —
Гарячий чи холодний—хто, збагне ?—
Останній, може, може, перший усміх.
Це щастя! Щастя! Руки простягаю
Б'є сніг із-під холодних копитів,
Метнулось гайвороння край дороги
I простяглась пустиня навкруги.
Сідлать коня! Гей, у погоню швидше!
Це щастя! Щастя! — Я приліг до гриви,
Я втис у теплі боки остроги —
І знову бачу те лице, що ледве
Із хутра виглядає... Що мені?
Невже то сльози на її очах?
То сльози радості — хто теє скаже?
То сльози смутку—хто те розгада?
А вечір палить вікна незнайомі,
А синя хмара жаром пройнялася,
А синій ліс просвічує огнем,
А вітер віти клонить і співає
Мені в ушах... Це щастя! Це любов!
Це безнадія! Пане Фредеріку,
Я знаю, що ні вітру, ні саней,
Ані коня немає в вашім вальсі,
Що все це — тільки вигадка моя
Проте... Нехай вам Польща , чи Жорж Занд
Коханки дві, однаково жорстокі! —
Навіяли той ніжний вихор звуків,—
Ну й що ж по тому? А сьогодні я
Люблю свій сон і вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музиканте...
1934 p.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819713
Рубрика: Поэтические переводы
дата надходження 31.12.2018
автор: Надія Медведовська