[i]Зазвичай лають Старий рік,
Шкодують добрих слів, до строку виганяють з хати.[/i]
А рік цей ще не раз до нас пошле послів,
І їх нам вже не вийде витурити з хати …
Одні прийдуть, щоб нам щось нагадати,
Буває, що не раз важливе відберуть,
А інші просто можуть обійняти,
І шкодуватимемо ми, що тільки промайнуть …
А рік Старий, вже сивина на скронях,
І борода звисає до землі,
А Молодий несеться на крилатих конях,
Дивись, вже підлітає до межі …
Обнялись міцно, тихо постояли,
Про щось шепочуть, що не для людей,
Коли прощались, шапки свої зняли,
І руки притискали до грудей …
Старий просив так дуже молодого,
Щоб доробив усе, що той почав,
А молодий у відповідь старому
Тільки сміявся, тільки жартував …
З очей старого впали гіркі сльози:
Не встиг завершити все те, що розпочав ...
Серйозним став юнак, п'ять слів сухої прози:
Закінчити усе почате обіцяв!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819579
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.12.2018
автор: Дружня рука