Вже тридцять з гаком зим без тебе поруч,
без права на розмову віч-на-віч.
В полоні небокраю сонця обруч:
дарма, що день! Без тебе – вічна ніч.
Не знала ти мене, мабуть, ніколи,
заплетена в рутини волокно
й приховувала доля-орнітолог
думок твоїх пташине молоко
від мене. Та я й сам не знаю досі
хоч імені – лиш суму мертвих букв
(в античного мовчання стоголоссі)
підсвічує екраном ноутбук.
Ми бродим, як заблудлі аріани,
в пустелі лабіринтів Палестини,
проте незрима нитка Аріадни
єднає наші душі-намистини.
Нас вміло не з’єднали, як по ГОСТу,
щоб все життя тобою лиш горів…
Ми жертви цифрового голокосту,
ув’язнені мереж концтаборів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819377
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2018
автор: Віктор Ковач