Заходжу до інету. Усміхаюся.
По гущі кави знаю, ти вже є,
хоч на екрані не відображаються
ні аватар, ані твоє досьє.
Ти граєшся зі мною у «чапаєва»,
а я із візаві – у піддавки.
Кайфуємо емейлами, чекаємо...
і маємо... поезії – рядки.
У мене – сивина, у тебе – бантики.
Та не біда. На віршики мої,
як олов’яні воїни-солдатики,
ідуть до мене смайлики твої.
Та уявляю милою і вартою
тієї мрії, до якої ріс
колись давно: за однією партою –
за поведінку і розбитий ніс.
Не завоюю юне серце віршами,
та рік новий міняє все навкруг
і наче й не було у мене іншої,
яку відвоював у мене друг.
Живу невиліковною хворобою.
Усе вертаю диво нічиє,
яке ночами спати не дає.
А та, якої образ домальовую,
згадає ще із усмішкою доброю
мене таким, яким я й досі є.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819185
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2018
автор: I.Teрен