Жіночки. Ви наші жіночки.
Вічно у роботі – в полі, вдома.
Як на ваші не старі роки
Наслоїлась безконечна втома!
Лиця, мов прив'ялена трава,
Руки помережені, як шхери.
Вам не знані сауни і СПА.
Пальці не цілують кавалери.
Скільки довелось перенести
Бурь, тривог, суспільних катаклізмів!
Тож жертовно держитесь мети
Відмести від дому хмари грізні.
Як нелегко бути без дітей,
Що порозліталися світами.
Скільки їм недоспаних ночей
Вдарували кволі плечі мами!
І тепер живете в самоті
Без надій і на мізерні кошти.
Розгубились мрії молоді,
Ждете журно вісточки із пошти.
Десь жінки живуть до сотні літ,
А у нас в хворобах і в незгодах
Загубився весь великий світ
У малій хатині край городу.
Де ж ви поховались, козаки,
Як накерували владні боси,
Що в зажурі нидіють жінки
Пів – голодні й часто напів – босі?
Біля каси з соромом стоїть,
Із сльозами, не одну хвилину.
Може хто й для неї купить хліб,
Подарує круп малу торбину?
2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819036
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2018
автор: Юрій Прозрівший