Ще не вірить, та одчуває, що йдеться про
вічність для неї, бо вічний цю гру затіяв.
Ось вона, ще дитя, поглядає з круч на Дніпро,
в її серці росте, розростається Візантія.
Час-бо для вічності - то не цятки в календарі,
не сувої, папери, не довгорукі напасті.
...Тліють в землі завіти, прокляття тліють старі,
щоб різдвяній зорі із небес не хотілось впасти.
І болить під ребром, втім, можливо, й саме ребро,
бо заборони всесвітні стають на заваді мрії.
Стогнуть вітри над застиглим величним Дніпром
Та перекочують з кручі на кручу ім’я Марії.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818863
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2018
автор: Єлена Дорофієвська