По снігу́ розстелилась казка зимова,
Надаремно не кличмо для себе тепла.
Уже грудень закінчив зимну промову,
Укриває ставок візерунчастим склом.
Димарі підпирають небо стовпами,
І по них підіймалися мрії не раз.
Там лишали сліди на хмарах стопами,
А вони заливалися сонцем щораз.
Де той спокій душевний, де райські сади,
Куди рветься душа в прихи́сток останній?
Й повертаються мрії додому, сюди—
Поспішати на небо їм ще зарано.
У чобо́тях по товстих пі́дуть заметах,
На стежинах життя лишать свої сліди,
Не повірять ніяк прадавнім прикметам,
Що вертатись не можна, бо це до біди.
Морозе́ць уподобав казку зимову.
Насолоду приносить йому ремесло.
Підбирає слова нові для прологу,
Але справжнє просвітлення ще не зійшло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818596
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.12.2018
автор: Valentyna_S