Дні повертаються мов бумеранги.
Партія йде до логічного пата.
Тижні судьбі загинають фаланги.
Миті у вічність летять водоспадом.
Близяться строки збирати каміння.
Вірш добігає останньої рими.
Просить рукописів паща каміна.
Ми в цьому світі лише пілігрими.
Сниться похована батькова мати.
Ворон сполохав зозулю – та й годі!
Щойно навідались мірку знімати,
Шиють незмінний атласовий одяг.
Прагнуть завчасно робити заміри
Поки людина влаштовує будні,
Поки планує. Однак, Dies irae
Все ж нагадає, що дні перебутні.
Може, направду, для деяких добре,
Й знати останню хвилину не варто –
Час, у який розсуваючи обрій,
З’являться духи, щоб взяти під варту.
Будьмо! допоки костюм недошитий,
Жити живими життя, що відлічено.
Лиш не для того, щоб все доспожити,
А долюбити і доль не скалічити.
[i]Dies irae «ді́ес і́ре» - День гніву (лат.)[/i]
[i][i]© Марґо Ґейко
18.08.2017[/i][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818433
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.12.2018
автор: Марґо Ґейко