Ви думаєте, місто тихо спить?
Нічого навкруги не помічає?
Ні, помиляєтесь, воно тому мовчить,
Що все про нас давно вже знає.
Багато довгих сотень літ
Воно лише спостерігає,
Йому болить від наших бід.
Це все минеться. Воно знає.
Але якось, коли упав
Будинок, що йому за три вже сотні років,
Який би міг і ще б стояв,
І дух беріг, і слухав наші кроки,
Хтось наче голосно сказав:
Дрібні ви, та ростуть ваші пороки.
В будинку цьому геній музику писав,
В таких будинках час народжує пророків.
Тепер навколо тільки камінь, скло, метал.
Дрібні якісь ці ваші велетні високі.
І не виносять мури свого болю на загал,
Лиш потім чують всі, коли плачуть руїни.
Комусь ввижається кудись в світи портал,
Слова у камені завмерлої людини.
Коли тут хтось комусь вірші писав,
Коли сидів самотній за роялем,
Навіть коли по вулицях мовчав,
Щоб потім видихнути раєм …
Раєм думок і мрій, солодких і п’янких,
Повитих нотами печалі і розлуки,
А може радісних, для ворогів терпких,
Ловив, єднав коханих руки …
Вбивця будинку враз відчув: його провина,
Нарешті зрозумів, комусь болить.
Він гладить цеглу, щойно вставлену у стіни,
Хоч все блищить, але мовчить ... мовчить …
Прийшов до тих, кому за сотню літ,
Каже: простіть, нема вже сил терпіти,
Від болю вашого душа щемить,
У ній почало щось ламатись і скрипіти …
А що ти скажеш їм, в кого забрав
Цієї музики вершини,
І цих віршів, що замість них метал
Ти вставив в стіни …
Пробачити не можуть, кам'яні,
Єдине можуть, що забути,
Але ж ми, бачиш, зовсім не самі,
Коли говоримо, любий може почути …
Колись жага людська до них прийде
Щоб не мовчали більше стіни як руїни.
Що скажеш ти на їхнє «де?»
Все Те, що місто взяло у Людини?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818216
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 19.12.2018
автор: Дружня рука