Вони були бурхливі , наче злива ,
Як два маленькі світики життя .
Вони просили ніби в долі дива ,
Щоб бути разом завжди до кінця .
Його слова уміли чарувати
Вони були для неї , як святі .
І хто б сказав , що він не вмів кохати ,
Та лиш не міг про це сказать її .
І час минав отак , як все минає
Вони знайшли порізнені шляхи .
Та час не лічить , він лише ламає
І назавжди розводить два світи .
Його душа не знала супокою ,
Та він ішов за долею услід .
Вона ж перетерпіла стільки болю ,
Пережила чимало різних бід .
Усе минуло , як єдина днина ...
Все пролетіло , як одне життя ...
Вона його ім'ям назвала сина ,
У нього виросла з її ім'ям донька .
Вони віддались долі на страждання
Й своє життя віддали на пусте
І кожен в серці затаїв кохання
Так ніжно-щире і таке просте .
Йому сказали , що вона не пара
І що своє ще знайде у житті .
Вона ж літала високо у хмарах
І не побачила кохання на землі .
Тож слухай скрипки , що в душі співає
Та йди за нею хоч на світу край ,
Кому даровано любов ,нехай кохає
І не говорить " вибач " і " прощай "
18.12.2018 р . © Іван Смик .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818066
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2018
автор: Іван Щасливий