Як в душу проситься майбутній вірш,
Я відчиняю сторожко віконце.
Цей стук новий, нечуваний раніш,
А значить, – зустрічаю незнайомця.
Роботу подає – живий клубок,
Де нитка наспіх скручена удвоє
З обривків слів і прядива думок.
Дивлюсь: мої думки! А гість присвоїв?
Він пильно і терпляче споглядав,
Як безпорадно той клубок тримаю –
І так, і сяк, а він, як вереда,
В собі початок ниточки ховає.
Вже й сумніви набачили межу:
Чи неслухняну кульку розмотаю
І щось пристойне все-таки зв’яжу?
Чи гість нехай даремно не чекає?
Гість не пішов. За це йому хвала.
Дивився знов, суворий тренер наче.
І я вже відступати не могла –
Він ждав уперто рішення задачі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818045
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2018
автор: Ніна Багата