Дочекаюсь від цвіту до кістки.
Ця риска – один сезон!
Були ще нотатки, списки,
опальний Овідій Назон.
Як виверне осінь черево
червоним чи жовтим в смак,
я впаду біля дерева,
і мене з’їсть хробак.
Поміж травами
кубляться бджоли.
Шершень зльоту ударив у рій.
Сонце плямами.
Сонце голе.
Хтось на жертву,
всі інші – у гній.
Кріпко ставши на тесані плити,
в мармурове вдивляючись дно,
я останусь з старим говорити,
смакувати сарматське вино.
У Овідія
з каменерізу
гостра криця іскрить у вірші.
Древню мідію
щерблену й сизу
він відкриє замісто душі.
Він апокриф латиною скаже,
він зав’яже на горлі вузла,
і обнявшись, ми підемо з пляжу,
відчуваючи сині тіла.
Я воскресну цвітінням у травні!
Берег моря. Овідій Назон.
…
За колючкою буцегарні
я дивитимуся цей сон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817897
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2018
автор: Андрій Дзюба