Все можна виправити, поки живемо!
На жаль буває надто пізно зрозуміти,
Бо час відміряно, кому і скільки жити,
Та вибір наш — це буде воля чи ярмо.
І розум також кожен свій в собі несе.
В полоні правил та нав'язаних законів
Він має здатність лаштуватись до полонів,
Тоді ніщо вже не врятує, не спасе.
Бо як отримує чи спокій, чи дурню,
Він має час й натхнення іноді гадати,
Що все іде гаразд, нема що виправляти,
Та має ж все свою отримати платню.
І з почуттями навіть коїться таке ж.
Вони хворіють, гаснуть, гинуть, як непотріб,
Коли торгують ними оптом чи то вроздріб,
За них отримуючи бартер, чи то кеш.
Та світ загине без думок та почуттів,
Тому завжди є праця для душі та мозку,
Вона приємніша, ніж спочивання в лоску,
Для тих хто здатен плити в світ без берегів.
Але завжди та всюди безліч вартових,
Що не дають надвільно в просторі кружляти,
І почуттям, й думкам щасливо існувати,
Натомість пхаючи їх у суцільний жмих.
Та є душа що прагне вільного життя,
За це готова й здатна винищити морок
Дурних емоцій, вчинків та мозкових корок,
Та зберегти і розум, й справжні почуття.
Ті душі, наче світлі воїни в пітьмі,
І поодинці, й в легіонах вільних й гідних
Нікчем винищують та дурнів жалюгідних,
Поки живуть, неначе лицарі самі.
©~GV~30/16.12.18/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2018
автор: Gnat Valjorny