Барабанив дощ у моїм саду,
Замочив до скрипу на веранді сходи,
Ти сказав колись: я іще прийду!
А пройшли роки і пальто із моди.
Календар на кухні світить грудень місяць,
Снігу, як вагони, за моїм вікном.
Із-за хуртовин не розгледіть вулиць,
І душа як камінь стигне під замком.
Не тобі судити, не мені таїть,
Не усе в житті так, як би нам хотілось,
Я тебе чекала майже пів століть,
І від цих чекань небо затаїлось.
Барабанив дощ у моїм саду,
Сорок третя осінь без твоїх очей.
Ти сказав колись: я іще прийду!
Очі не здрімали тисячі ночей.
Не гнівити Бога, значить не кохати,
Барабанить дощ, хуртовина в’є,
На весні і літом можна нам літати,
Але спомин в серці безсердечно б’є.
Так роки сходили, що не день- пора.
То у полі сходить, то густа зима.
А тебе немає...як мене нема,
Я тебе чекала все життя одна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2018
автор: Тетяна Рейне