Люблю, коли вона так мовчить,
Їй знову поспішати до хлопця.
В голові моїй болюче шумить,
Усміхаюсь крізь зуби до сонця,
Люблю, як вона каже, що знає,
Вдаючи, що не чує всіх слів.
Не виношу, коли тихо ридає,
Поряд з нею весь світ побілів.
Люблю її погляд замріяний,
Запах волосся і кисті рук.
Холодним вітром розвіяний ,
Не ворон, а побитий крук.
Люблю, коли вона обіймає,
Їй добре бути без мене.
Багатий, який нічого немає,
Із нею усе безіменне .
Присвячено тій, в якої волосся
пахне свободою .
14.12.18 © Стася
(Максим Стаськів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817600
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2018
автор: Моряк