Коридор довгий, так прохолодно й тихо – тихо
Чомусь здається, тут в кутку сховалось лихо
Мов жде нагоди, погуляти по кімнатах
Дім пристарілих….Люди….У білих халатах…
По кабінетах, розмови веселі і сміх
Мабуть хтось скаже, коли є хворі, то це гріх
Певно на розсуд та ні краще промовчати
Із яким болем, бачить, все це відчувати
Треба триматись. Хвилюватися кожен день
Адже це важко, як чуєш плач замість пісень…
Спішить сестричка….Як до малої дитини
Хто ж допоможе? Так давно нема родини
Старенька просить , – Погляньте, он простирадло
Злізло із ліжка…. Дивиться так безпорадно
Ошелешено, з болем блимає очима
Течуть сльози, а хустина, аж за плечима.
А хтось зненацька, до себе гукав в надії
- Ось, сюди, в п`яту - трусяться вологі вії
- Дайте водички, не можу сама дістати…
Губи присохлі… Почала слова… Путати…
А потім ранком душа десь полетіла
Ніхто не плаче…..А вона ж жити хотіла.
І знову тиша… А за вікном хурделиця
Немічна жінка, наче місяць, блідолиця
Співа псалом, то їй здалося, що у церкві
Руки докупи, мовить слова боголюбиві.
Шум в коридорі, метушня, чиїсь розмови
Запах ялинки…Доволі настрій святковий
А ось хтось прийде! Мо» принесе апельсину
Чи то розстелить, самобранку - скатертину
Поласують, то смачного давно не їли
Ясніли очі, ждуть, нехай би пораділи.
Вікно криштальне…. Світу білого не видно
Живе надія…Стріти весну необхідно
Дуже холодно, як зараз йти в світ незнаний
Думки літають….Хай би сонце, в чому винний?
Немов ті квітки, що під снігом десь у полі
Під серцем щемно… Та все ж дякують своїй долі
Ясніли ранки, сіяли хліб, тож прожили
Так працювали, що, аж вилазили жили.
Життя, як літо тепер здавалось їм усім
Майже щоночі, перед очима рідний дім
Тінь в коридорі… Від кого ніхто не знає
Напевно лихо, знов не спить, когось шукає….
08.12.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2018
автор: Ніна Незламна