Серце розривається від болю,
Важко підбираються слова…
А її душа летить на волю,
А її душа така жива!
А вона ще так хотіла жити,
Мріяти, любити, берегти,
Сонячному променю радіти,
А не споглядати з висоти...
І хоча вже рідко усміхалась,
Та надію в серці берегла,
До останніх тижнів не здавалась,
Сильною і мужньою була…
І хоч зараз сум з’їдає душу,
І так важко згадувати все,
Та усе ж таки сказати мушу:
Нас усіх життя вперед несе.
І тепер її душа далеко…
Близько, поруч, майже тут!
Пережити смерть завжди нелегко,
Але всі пройдемо цей маршрут…
Бо життя - це гра, це сон, це мрія,
Це думки, що линуть в висоті,
І нема ніколи безнадії,
Бо нема кінця у цім житті!
І якийсь далекий голос серця
Наче призабутий вдалині,
Відкриває у реальність дверці
Й промовляє лагідно мені:
“Та не сумуй ти, хлопчино, дарма,
І не встрягай із собою в дискусію,
Адже смерті насправді нема,
Смерть – це всього лиш ілюзія!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817513
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.12.2018
автор: Володимир Мілянчук