У траур вкотре осінь одяглася,
Проводячи синів в останню путь,
А ще ж недавно нам Москва клялася,
Що будем жити в дружбі ми й без пут.
Сьогодні знов по ЗСУ стріляли,
І вкотре не почув боїв тих світ.
Нікому не болить, скількох поклали.
А це ж не просто діти – кращий цвіт.
Сьогодні знов поранений і… вбитий…
У «Книгу пам’яті» упишеться ім’я…
Сльозами очі матінки залиті…
У траурі всі рідні і сім’я…
Та ще зоря зненацька з неба впала,
Мов рятувать збиралась вояка.
Й згубилась над донецькими степами…
А може, «Град» російський налякав?!
Як добре, що війни нема на небі!
Такі закони нашого буття.
Немає у рашистах там потреби,
А зорі там для вічного життя!
10.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817437
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 13.12.2018
автор: Ганна Верес