Увесь день танцює білий сніг,
Скаче, як вогонь в утробі пічки.
Лащиться, мов вірний пес, до ніг,
Тулиться до носа і до щічки.
Голе віття саду та доми,
Спину поля, лісу чорні плечі
Затулив широкими грудьми
Від їдких повівів холоднечі.
Побілив пороги і стежки.
Зупинивсь на хвильку. Біло! Гарно!
Що би ще прикрити? А…, річки!
Кинувсь і туди, але намарно!
Бо мороз їх ще не завощив,
Дихають, хоч холодом, та вільно.
Слід у жодній річці не лишив.
Хай! Та береги заштопав щільно.
Все зробив за день, що тільки міг,
Працював із надихом на дусі.
В надвечір'я сів на хмарний міх,
Оду заспівав Зимі-матусі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817410
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)