Ми дідів своїх рідних не знали,
І бабуся була в нас одна...
Голод інших й нужда в нас забрали,
І бабуся була удова...
Був у нас все ж один дідусь Яків,-
Чарівний і цікавий вусань,
Він бабусі був брат вайлуватий,
Невгамовний, як диво - вулкан...
Він приходив, як литий із криці,
Повен дивних живих поривань...
І лилися старі небилиці,
Знав багато їх дід наш вусань...
Ми від нього багато дізнались:
Де проходив Сірко - атаман,
Як долали татарські навали,
І в жару, і в негоду, й в буран...
Не могли пропустити ні слова,
Кожна розповідь діда жива,
І насичена дивами мова,-
Нам була,як живильна вода...
І як вирвався він із полону,
У минулу з германцем війну,
В серцях збурював глибінь бездонну,
Й відчували ми все на яву...
А ще вмів наш дідусь жартувати,
Все складав "на ходу" наш вусань...
Намагались усе ми збагнути,
І тягнулись до праці і знань...
Хоч своя була в нього родина:
І дружина, і донька, і син...
Вистачало на все йому сили,
Він нам був і дідусь, і кумир...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817137
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 11.12.2018
автор: геометрія