Нема ні настрою, ні сил,
Ні сну вночі, ні вдень відради…
А грудень кашу замісив,
І поступився листопаду.
Суцільний бруд, уже нема
Краси осіннього пейзажу…
Зима, а ніби й не зима.
Примхлива баба, як то кажуть.
Вона все зранку сльози ллє
-Кого оплакуєш?- питаю.
-Хто взагалі у тебе є? -
Мовчить та голову хитає.
А в мене є. Мій дім, сім’я.
Піддатись настрою – це слабкість,
І поки є у когось я,
Здолати треба цю незграбність.
Вже скоро буде Миколай
Ходити, стукати у хати.
І буде диво! Споглядай:
Дитя народить Божа Мати!
Вселенська радість, благодать!
Найглибший сум покине серце!
Достатньо, зимонько, ридать,
Бо під вікном вже сліз джерельце!
Чи грудень осені програв
У карти й місцем поступився?
І хто б цей ребус розгадав?
Та ну їх! Є багато справ,
Допоки рік цей не скінчився!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817098
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.12.2018
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)