Плакало небо холодним дощем.
Хоч і зима за вікном.
А на душі, якісь – радість і щем.
Беруть у незнаний полон.
Плакало небо і сльози лились,
Падали каплі з небес
Все це було уже ніби колись,
Але ж ми чекали чудес.
Неба ясного, де б зорі пливли.
Місячне сяйво вночі.
Інієм синім дерева б цвіли
А натомість – лиш дощі…
Холод стьобає бездушно чоло.
Падає дощ неспіша…
Це не так страшно, таке вже було,
Страшно, як плаче душа
11.12.2018 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817088
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.12.2018
автор: Валентина Рубан