В думках пройдусь лугами вздовж ріки,
Де розмовляють верболози з вітром,
Куди біжить вода в Дністер привітна,
А я, мов Мавка, бризкаю з руки.
Там пізнавала брід та мілину,
Пручалася з стрімкими валунцями,
Не раз щербила пальці камінцями,
Була прудкою, що і не збагну.
Серед сільських веселих пастухів,
Ціну собі тримала і кмітливість,
Хоч грала в карти і була сміливість
Отримати «козирних» й «дураків».
І не з одних прочитаних книжок
Плекала мрію мудрою зростати
І, так дитинно, хмарку упіймати
Й переспівати коників, пташок.
Сідало сонце. Мліла томна вись,
Ми бігли відшукати всі корови.
Між верболозів, у зелених сховах,
Гукали: «Ласко, де ти? Одзовись?»
Йшла Танька, що пастушила козу
Й сусідка Галя (з ними я дружила),
У нашій дружбі була справжня сила,
Яку ще досі в серці бережу.
З цибулею і смальцем їли хліб,
Коли згадаю, скільки було втіхи.
Не раз, укупці, лущили горіхи,
Набутись разом не ставало діб.
Живем в країнах різних віддавно.
Нам доля жереб кожному вручила.
Мого дитинства - голубі вітрила,
Як незабутнє в памʼяті кіно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816970
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2018
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА