Знов заїда мене туга,
Так чавить груди.
І біль кружляє мов хуга,
За що ж ви люди?!
Я щиро вірив у добро,
Немов дитина.
А ви образу під ребро,
І бруд у спину!
Я тихо сам писав вірші,
Люди читали.
Не пнувся до чужих вершин,
Свої чекали.
Біжиш на допомогу,
Відкинувши своє.
Та раптом носорогом,
Нездара з ніг зіб'є.
Згадалася відразу
старенька-Шапокляк,-
Отримаєш образу,
І втратиш час за так!
І знов гірчать рядочки,
До хрусту кісточок.
І нерви на шматочки,
Сумління під замок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816776
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.12.2018
автор: