Не гаснуть очі… стрілами у спину
Ти дозріваєш заборони плід
Стискаючи до крайнощів пружину -
Поблажками томитися не слід
Нас відділяють кляті кілометри
Ти досі свіжа, я давно погас
Ховаючись зі страху у наметах
Я оправдовуюся «ще не час»
А він прийде – весна спаде на груди
Безликий смуток нас покине вмить
І байдуже про шо гадають люди
Не в силі смертні зіпсувати мить
Бо ще горить, не плаче і не в’яне
А я б волів не знати Твоїх чар
Хто покохав, любить не перестане….
Та одиноко в щасті серед хмар
Забутий шанс уста поцілувати
Без спроби здався – юності вина
Не стало сили погасити ватри
Та розлюбити... Мертва тишина
У сотні раз пекучіша відмови
Вона хоча б обрізує хвости
Складаю пазли неба й пекла змови
Та не мене цілуєш і не ти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816585
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2018
автор: Тарас Слобода