Рідня – продовження наземних днів.
Молися, щоб не скоро звечоріло,
Щоб одинокість кревністю зігріло,
Щоб доброти порив не зледенів.
Завиють вовком злість, нещастя, гнів,
Чужа загляне заздрість заніміло.
Щоб родоводу дерево шуміло,
Коріння мусить бути в глибині.
Лопата гробокопа у знемозі
Байдуже сипле рінь і камені
на сон, що йде по неземній дорозі.
Тривожно кожній вірячи приміті,
Розставшись із останніми з рідні,
Відчуєш, як студено в цьому світі.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 12
Радня – працяг твайго зямнога дня.
Маліся, каб не скора вечарэла,
Каб адзіноту крэўнасцю сагрэла,
Каб ля цябе не зябла дабрыня.
Ваўком завые злосці ваўчаня,
Зірне чужая зайздрасць анямела.
Каб дрэва радаводнае шумела,
Таіць карэнне мусіць глыбіня.
Рыдлёўка далакопава ў знямозе
Жвір сыпле раўнадушнай даланёй
На сон, што йдзе па незямной дарозе.
Трывожна кожнай верачы прыкмеце,
Расстаўшыся з апошняю раднёй,
Адчуеш, як сцюдзёна ў гэтым свеце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816563
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 06.12.2018
автор: Валерій Яковчук