Я довго йшов… Вела навскіс дорога,
І кожен другий підлості навчав
Та юних літ незрілості тривога -
Покута за усе, що не змовчав
І не стерпів, бо молодому важко,
Запал терпіти швидко покида
Лети у стрій моя безкрила пташко
Лети подалі й Бог Тобі суддя
Мені залиш про себе світлий спогад
Очей бездонних голубу блакить
Не пробачай, даруй украсти погляд
Дозволь собою полум’я гасить
Бо не болить…., не день а ні хвилину
Із образом встаю та не засну
Без співчуття у цей же час загину
Прийми у дар мою Тобі весну
І розіпни! Так легше зрозуміти
І оправдати крок у небуття
Опалі пелюстками плачуть квіти
Суди мене сьогодні мій Суддя
Бо по неволі перший серед грішних
Кохання раб – та чи моя вина
Що серед сотні вбогих та розкішних
Твій Всесвіт простір мій перетина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816360
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2018
автор: Тарас Слобода