Від зливи слів живих в мені,-
Ніде немає порятунку…
То грає на моїй струні
Осінь – поезії чаклунка…
У цю осінню благодать,
осінь слова мої колише…
Не хочу я, й не можу спать,
душа диктує, рука пише…
Вже роздягла природа сад,
зима в потилицю вже дише…
Пливуть слова, як диво-клад,
Зима у спокій мене кличе…
Не піддаюся я зимі,
разом із осінню чаклую…
І знову ніби на струні,-
слова кладу, ніби малюю…
І візерунки вже нові,
рядки вкладаю на папері…
Стрункі виходять всі живі,-
мчать на зимовій каруселі…
Отак живу, завжди пишу,
звісно, лиш те, що з серця лине…
Благословляю тишину,
хоч час за обрій мене кличе…
Туди я, звісно, не спішу,
хоч не шукаю й порятунку…
Може, як зиму полюблю,-
стане й вона тоді чаклунка…
Ще й допоможе мені жить,
тому я зиму вже й чекаю…
Осінь мені ночами снить,
а я нові вже плани маю!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816159
Рубрика: Присвячення
дата надходження 03.12.2018
автор: геометрія