Мовчки вітер-двірник в Латорицю носить,
Темно-жовті листя зморених алей,
Гріє руки у проміннях сонця осінь,
Теплий залишок рахуючи ночей.
Дні погожі, щемно в кошики складає,
А промоклі викидає у вікно,
У святкові днини, губи витирає,
Попиваючи з Мукачева вино.
Кволий Місяць в небі з хмарами воркує,
І чіпляє рогом кожну за плече…
По Чумацькому шляху кульга крокує,
Мудра Вічність із притупленим мечем.
В землю втуплюються свіжі верболози…
А я спогадам віддався перед сном,
Як розплутував розкішні русі коси
І звисав вустами над твоїм чолом.
Милував очей зелених довгі вії,
Дужки брів тоненьких палко цілував,
І у ребусі-очах ловив тінь мрії,
Знов запитуючи в тебе: Чи вгадав...
Мрії, мрії мої…Спалені надії,
В кігтях соколи в Паланок віднесли,
Кривим колесом з циганської кочії,
Давні спогади кружляють в голові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815988
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2018
автор: Ярослав Ланьо