Вже і сімдесят лягло на плечі,
Білий весь, не тільки сивина.
Крила є, проте вже не лелечі
І в політ не кличе далина.
Блиск в очах говорить про багато,
Та до справи… Сили вже не ті…
День прожив, рахуй цей день за свято
І тримай себе на висоті.
Надоїло жити, хліб жувати,
Хоч його по праву заслужив…
А, як прагне дід ще політати,
Бо по-правді наче і не жив.
Взяв би торбу і пішов із хати,
Стидно, що ж подумає онук…
Інколи так хочеться кричати,
Як кричить часами чорний крук.
Мовчазний, хіба заплаче стиха,
Коли долі забринить струна.
І терпить дідусь і біль, і лихо,
Жде коли повернеться весна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815985
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2018
автор: Віталій Назарук