Я весь — неописанна вдячність
Творцю за щастя океан,
Що я у ньому риба наче.
Мого буття це вічний стан.
Це щастя — Божий подарунок.
Строк гідності його — не час,
А вічність. І його ґатунок —
Найвищий. І найвищий клас.
Цей подарунок кожний має
Одвічно. Але нас, на жаль,
Від нього муром відділяє
Наш егоїзм, що, мов пожар,
Нас смажить і пече у пеклі
Жадоби, заздрості, злоби.
Від хтивості і страху спеки
Страждають деспоти й раби.
У цьому пеклі, за цим муром
Триває наша боротьба
За дуже хибні речі здуру.
У кожного є ця доба.
Допоки ми не розбираєм
Цей мур, допоки океан
Не гасить жар, вона триває,
І ми не бачим, де обман,
Де правда, Бога ми не бачим,
Не чуєм, ми сліпі й глухі.
Та вічне щастя і удача
На зміну прийде діб лихих
Через просвітлення, що ціллю
Є людського життя. Його
Сягнути може людство ціле,
Якщо захоче лиш цього.
[i]01.12.2018, Чернігів[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815934
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2018
автор: Петро Рух