Війна і люди… Скільки світ стоїть,
Він визнає скоріш не розум – силу.
В історії нема таких століть,
Щоб матері в журбі не голосили.
Держави, як і люди, втратять все:
Багатство, землі, найстрашніш, як гідність –
А головне, втрачається лице
Того, хто не шанує душу й вірність
Лиш мрію не можливо відібрать –
Вона в клітинці кожній тіла й мозку.
Я ж вірю, що закінчиться розбрат,
Адже зі свіч стекло вже стільки воску!
І зрозуміє скоро наш Донбас:
Від Раші марно раю виглядати.
Закінчився випробування час.
Вставаймо разом, відсіч щоби дати
Отим, хто в землі наші «заблукав»,
На дітях наших «бабки» заробляє.
Ми зможемо, нехай це не ляка!
Донецьк і Львів – це все одна земля є.
Однакові і сльози в матерів,
І мозолі однакові, і муки.
Одна біда прийшла – не з-за морів –
«Вчорашній брат» нам знову в’яже руки.
1.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815921
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 01.12.2018
автор: Ганна Верес