Зима. Стугонить завiрюха.
Мороз ледь пощипує вуха.
Снiги засипають стежини.
Стоять в переметах машини.
Мiстечко моє побiлiло,
На свiт позирає несмiло.
По вулицях мчить снiговиця.
Неначе примхлива дiвиця,
Нервується i поспiшає,
ГоспОду свою прикрашає.
Дерева вдягла в кожушинки.
В бурульках-сережках будинки.
На вiкнах морознi узори.
Чорнiють лише свiтлофори.
А люди? Їх майже не видно.
Гуляти в негоду огидно:
Снiг лiзе нахально за комiр...
Нi, краще у теплому домi
За чашкою чаю чи кави
Точити розмови цiкавi,
Чи в комп свого носа уткнути,
Про хугу надворi забути.
А там, за вiкном, сутенiє.
Реве заметiль, скаженiє.
Ледь блимає свiтло реклами.
Аж раптом хурделиця-дама
Сипнула, немов би навмисно,
На снiг iз смарагдiв намисто.
I лють хуртовини потому
Вляглася.Напевне, що втому
Вiдчула вона i з мiстечка
В лiсок подалась недалечко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815913
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 01.12.2018
автор: Leskiv