Частина 2. Музика.

Мама,  бувало,  водила  мене  з  собо  до  знайомих.  У  "ланкового  Топчія"    була  музика:  у  скриньці,  яку  "заводили"  ручкою,  ставили  круглу  пластинку,  по  якій  ковзала  голка,  і  від  того  з  труби  над  скринькою  лунали  музика  та  сів.  В  моїй  пам'яті  й  досі  не  зтерлись  деякі  слова  того  співу:
 
                     "  Тиха-тиха  погодонька,  
                         а  ще  тихіше  буде,
                         як  мій  милий  
                         з  походу  прибуде"

До  хати  товстої  тітки  Галі  йти  зовсім  недалеко.  У  тітки  -  хлопчик  Петя,  мабуть,  менший  за  мене,  бо  не  вмів  бігати  так  швидко,  як  я.  У  нього  в  руках  була  новенька  ,  блискуча  губна  гармонька.  Я  ен  зводив  з  неї  очей.
-  Грає?
Петя  поважно  прикладав  її  до  губ  і  дув.  Тихенько  лились  звуки  чарівної  краси.  Хотілося  чути  їх  ще  і  ще.  Т  Петя  дув  слабенько  і  швидко  вморювався.
-  Дай  спробувати...
Дав  дуже  неохоче.  Я  спочатку  роздивлявся  її.  Така  блискуча,  а  спинка  -  червоненька,  дірочок  щоб  дути  -  два  рядки.  Подув  у  крайні  дірочки,  потім  -  у  середні.  Які  чарівні  звуки  і  -  різні!  Подув  сильніше,  заграв  краще  за  Петю...
_  Дай!
Петя  забрав  і  більше  не  схотів  на  ній  грати  і  мені  не  давав.
На  другий  день  я  пішов  до  знайомої  хати  без  мами.  У  дворі  не  було  нікого,  а  на  призьбі  я  побачив  гармоньку.  Зупинивсь  серед  двору,  як  укопаний.  Мабуть,  Петя  вже  награвся...  Дуже-дуже  хотілось  взяти  гармоньку,  щоб  пограти  ,  потім  віддати.  Я  добре  знав,  що  брати  чужі  речі  без  дозволу  -  красти  -  ніяк  не  можна.  Але  ж  з  хати  ніхто  не  виходив...  Я  закрив  собі  очі  долонею,  навмання  підійшов  до  призьби,  намацав  другою  рукою  гармоньку,  обережно  взяв  її  і  так  же  обережно,  не  відтуляючи  руки  від  очей,  вийшов  з  двору.  
У  своїй  хаті  заліз  із  гармонькою  на  піч  і  довго  сидів,  зачудований  і  застрашений.  Зачудований  володінням  гармонькою  і  застрашений  способом  заволодіння.  Врешті  -  решт  -  потихеньку  заграв...  Почули...  Посварили...  Повернули  гармоньку  Петі.
Через  багато  літ  я  згадував  цей  випадок  у  моєму  житті,  сидячи  у  нашому  дворі  і  спостерігаючи  за  маневрами  хитрої  курки.  В  окремій  мисці  були  виставлені  харчі  для  малих  курчат.  Підходити  до  неї  дорослим  курам  "категорично  заборонялось".  І  ось  ця  хитра  курка,  показушно  відвертаючи  голову  від  тієї  миски,  якось  боком  чи  навіть  задкуючи,  все-таки  до  неї  наближалась,  щоб  ніби  ненароком  поклювати  смачного  корму.                            

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815705
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2018
автор: Капінос Олександр