Ти моє непізнанне прокляття…
Знову осінь, знову ця хандра:
Демони розпалюють багаття,
Серця струн торкаючись ядра
Ти моя невідворотна втома…
Що ховає світлий образ твій?
Сірий Всесвіт ангелів знайомих
Причаївся в павутинні вій
І палають кольором багряним
Мною неціловані уста,
Золотаві локони на рани
Падають і значить неспроста
Ти для мене космосу планета,
Відпусти та поверни у стрій!
Муза недолугого поета,
Туга нездійснених вчасно мрій
Ти остання фарба у палітрі,
Ти прокляття – порятунок мій!
Тільки спогади мої не витри,
Тільки насміхатися не смій!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815582
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2018
автор: Тарас Слобода