Це як шок після першого вистрілу в спину.
Ти стоїш, вивертаючи душу навздогін.
Десь далеко моря підкидають затонулі крейсери
І чомусь невпинно хочеться сміятись.
Всередині зірвали кран з окропом,
Та чомусь стало ще холодніше.
З каменю переляканих кар'єрів
Збудовані велетенські мури,
Але й вони не зможуть захистити від нестерпного крику всередині.
Навперебій вистукують далекі кибитки
Як грім посеред ясного неба спалахують зірки.
Ти чекаєш благословення Божого?
Насправді воно тобі ні до чого.
Навіть шок перестає бути шоком.
А вистріл у спину перестає бути першим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815578
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2018
автор: Тина Зарова