В сосновому бору жила їжачиха Гостра Голка. Дружила вона із зайчихою Довге Вухо, з диким кабанцем Смугастиком та ведмедем Криволапком. Часто вчотирьох вони збирались на лісовій галявині, розповідали одне одному різні історії, співали пісні. Інколи ведмідь приносив з дому шашки, які йому на день народження подарувала колись мама, і друзі грали на першість. Зазвичай усіх обігравав ведмідь. Він давно тренувався, ще змалечку. Зайчиха Довге Вухо, як правило, пленталася в самому кінці. І через це дуже печалилася. Гостра Голка сміялася з куцохвостої. Вона казала їй:
- Напевно, все, що ти з’їдаєш, йде у вуха. Вуха ростуть, а розуму не прибавляється. Ха-ха-ха!
- Ну, навіщо ти так? – заступався за зайчиху Смугастик. – Ти ж також першість не здобуваєш. Тож і тобі можна закинути те, що твій розум іде в голки. Але Довге Вухо з тебе не глузує!
- І все ж я мудріша від зайчихи. Принаймні, друге або третє місце посідаю.
Якось друзі в одну зі субот зібралися на галявині й почали грати в «Лови». Не минуло і пів години, як небо насупилось, почорніло, й на галявину прилетів вітер. Він надув щоки, нахмурив брови, грізно завив і почав трясти дерева, що стояли довкруж поляни, на якій гралися звірята. Потім спрямував свою лють і на малят. Підняв у повітря зайця з їжаком, закрутив їх у шаленому танці. А коли стомився їх у своїй силі тримати, кинув під кущ калини. Згодом вчепився до кабана й ведмедя. Штурхав їх у плечі, бив по грудях. Злякалися друзі.
- Відступи від нас, - кажуть, - Вітре. Страшно нам і холодно!
- Відступлю. Але одного з вас мушу забрати зі собою.
- Чому? – тремтячим голосом спитала зайчиха.
- Бо пообіцяв одне звіря з лісу подарувати Морському цареві за те, що він дає мені можливість інколи ночувати в морі.
- Кого ж із нас ти забереш? – спитав Смугастик.
- Того, хто всім програє в шашки. Чув, любите ви бавитеся в цю гру. Тож починайте її. А я дмухатиму в цей час тільки на верхівки дерев.
- Мабуть доведеться нам із Довгим Вухом попрощатися, - сказала їжачиха. – Ха-ха-ха!
- Як ти можеш хихикати у такий страшний для кожного з нас момент? – заревів ведмідь.
- Але ж зазвичай саме заєць програє. Хіба ж я в цьому винна?
- Не сперечайтеся, а швидко беріться до діла! - мовив Вітер і грізно засвистів.
Криволапко поклав дошку на широкий пень, і друзі розпочали свій турнір. Ведмідь взяв перше місце, як зазвичай. А на четвертому на цей раз опинилася не зайчиха, а їжачиха.
- Ну, що ж, колюче створіння, доля обрала тебе. Полетиш зі мною до Морського царя.
- Я не хо…!
Останнього складу Гострої Голки друзі вже не почули. Вітер кинув її до своєї торби і на всій швидкості помчав до моря. Коли занурився в його солену воду, то почав кликати до себе Морського царя. Як той почув і прибув, вітер віддав йому їжака. Сподобалась царю тварина з голками. Вирішив він її не їсти, а залишити у своєму царстві. Навчив Гостру Голку дихати у морській воді, переміщати своє тіло, показав їй водорості, які можна їсти.
Спробувала їжачиха морську траву. «Можна їсти», - подумала собі, а тоді спитала Морського царя:
- Скажи, якщо я морем буду переміщатись, на мене ніхто не нападе?
- Нападе.
- Шкода. Бо якщо я скоро загину, то не зможу сказати Вітрові, щоб він розшукав моїх друзів і передав їм моє вибачення. Я не завжди, коли ходила по землі, гідно з ними поводилася. Зайчиху ображала…
Їжачиха заплакала.
- Ну, ну, не варто лити сліз. У морі тобі добре житиметься. А щоб тебе ніхто не з’їв, поки ти не передаси своє вибачення і не народиш їжаченят (ти повинна примножити свій рід!), я принесу тобі одну чарівну водорість. Коли ти її з’їси, твої голки зміцніють, стануть гострішими і довшими. Жодна велика морська риба не захоче тобою поласувати, боятиметься поколоти горлянку.
- Рада це чути, Морський царю. – Ти, як я бачу, добрий. Дякую тобі.
- Та не злий,- відповів він. – Будь тут. Я за хвилину повернуся.
Морський цар пірнув на дно, витягнув з-під нього коробку з чарівною водорістю, відкрив її, і дав її їжачисі. Після того, як Гостра Голка зжувала рослинку, яка містилася в коробці, в неї і справді голки у мент побільшали й зміцніли. Їжачиха зраділа. Ходила звідтоді по морському дну безпечно. За тиждень до Морського царя навідався Вітер. Цар не забув про те, що Гостра Голка хотіла з ним зустрітися. Тож наказав своїм слугам розшукати їжачиху й запросити її до замку. Коли Гостра голка з’явилася, то вклонилася Морському цареві, а Вітру мовила: «Передай ведмедику, зайчисі та кабанчику – тваринам, з якими дружила, моє щире вітання й скажи їм, що я усвідомила свою провину перед ними і прошу їх вибачити мені». Вітер пообіцяв виконати просьбу їжачихи. Подякувала йому, усміхнулась. «Сідай з нами за стіл. Слуги принесуть тобі водорості. А потім будемо співати». «Я співати не вмію», - мовила. «Вітер вміє, і я трішки!» «Тоді послухаю».
Їжачиха почала звикати до життя у морі. Вона навіть потоваришувала з кількома дрібними рибинами, які іноді ховалися між її колючками, коли відчували небезпеку. Віддячували рибки їжачисі тим, що очищали її шкіру від паразитів. Та коли Гострій Голці прийшов час народжувати малят, вона не могла розродитись. Рибки нічим не могли допомогти подрузі. Виручив їжачиху вітер, який у той час прилетів до моря, щоб сказати Гострій Голці про те, що кабан, ведмідь і зайчиха – друзі її, давно вибачили свою колишню подругу, що передають їй привіт і бажають, щоби вона жила в морі довго і щасливо. Зраділа Гостра Голка, подякувала вітру, й ураз дітки одне за одним покотилися з її тіла. «Яке щастя!» - мовила їжачиха. Пестила дітей Гостра Голка, годувала, доглядала. А як її малята виросли, стали дорослими, то теж вивели потомство. Згодом їжаки розлізлися по всьому морю. Радів вельми такому процесові Морський цар. Бо їжаки, до яких уже приклеїлось слово морські, почали користь морю приносити: поглинали в ньому вуглекислий газ, як рослини, і цим збільшували вміст кисню у воді. В нагороду за добрі справи Морський цар кожному їжачку, який підростав, вручав листочок чарівної водорості, яка, потрапляючи в організм тварини, збільшувала її силу вдвічі. Морські їжаки ставали такими сильними, що могли рити нори навіть у найтвердіших скелях. У них вони ховатися від хижаків, які їх атакували.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815450
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)