Поглинаючи простір думок в небуття,
ніч заколихала мене в ніжний сон.
Почув я підвищений звук сердцебиття,
який пролунав із життям в унісон.
Остання хвилина проходить у глуші,
дощем омиває кохання людське.
По світу мандрують заблукані душі,
вводять в оману все на світі живе.
Підіймаються мертві на люту війну,
занурюючи рай в озеро крові.
Заплативши за гріх цю чималу ціну,
помирають блаженні в Божій любові.
Тирани сховались у стінах з марму́ру,
очі їх мертво вдивлялись у небо.
Побачивши там Божу постать похмуру,
благали вчених вколоти плацебо.
Раптом рука пройшлась по мокрому чолі,
в голові було якесь дивне гудіння.
Ручка й зошит мій лежали на столі.
Знову,замість сна,побачив я видіння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815366
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.11.2018
автор: Illarion