Стоїть Варя на зупинці,
Василь їде за кермом.
Вигляда трохи спідниця,
З-під короткого пальто.
Замахала вмить руками,
Зупинить авто прохає.
Простукала каблуками,
І у двері промовляє:
- їдьмо, куди поторібно вам,
а тоді куди мені.
Куме, натурою віддам,
Повірте ви своїй кумі.
А тут іще сусід гукає:
- Візьми й мене Василю,-
задні двері відкриває,
В салон падає що сили.
- А що таке натура,
поясни мені кума?
- То є інтимна процедура,
Що сну навіть нема.
- То я люблю поспати,
Навіщо те мені?
- Ви що, не любите кохатись?
- Подібне бачив лиш у сні.
То ти конкретно поясни,
Із чим його їдять?
- Мені прийдеться роздягнись,
- Білизну хочеш ти віддать?
- Та ні, - всміхнулася кума,
- То що тоді, кажи?
- Пригорнусь до вас сама,
- Навіщо? Кума, не сміши.
- А діти в тебе є Василю?-
запитав з смішком сусід.
- Кожен вечір я їх мию,
Хоч багато в них батьків.
- А як те зрозуміти?-
здивувалася кума.
- В сім'ї народжуються діти,
Хоч і натури бач нема.
Чоловіки приходять в гості,
То дружина з дому йде.
Інший раз, терплю від злості,
Чомусь з собою не бере?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815305
Рубрика: Гумореска
дата надходження 26.11.2018
автор: Валентина Ярошенко