Ми натхненні

Лови  мій  погляд  своїм  подихом,
хапай  його  близькість,
торкай  його  руками  ніжно.
Із  трепетом  зірок  вечірніх
закохуй  у  своє  волосся.
Серед  туману  прокинься
й  шукай  мене  пильно,
а  я  йтиму  крізь  скелі,
так  важко  йтиметься  мені.  Немає
відради  там,  де  в  містах  канонади
не  дають  побачити  з  неба  сни.
А  ми  знову  з  тобою  удвох  без  кави.
В  кавнику  сухо,  а  я  за  твоїми
губами  слідкую,  твої  зелена́ві  барви  ловлю.
А  в  душі  течуть  ріки  і  б’ються  об  каміння  без  ліку,
лиш  би  не  потонути,  лиш  би  вдихнути
запах  меліси  надвечір  і  розправити  плечі.
Хай  оголені  трави,  свіжі,  пекучі,  натхненні,
на  ранок  омиють  стопи,  що  закохані  в  воду.
А  я  стану  чудовим  небесним  твоїм  сузір’ям,
хочеш  рибами,  скорпіоном  чи  терезами,
за  нами  схили,  а  гори  поперед  нами.
Не  бійся,  в  руках  стільки  сили,
що  можна  земну  кулю  підняти.
Руками  можна  цілувати,  обійняти  і  лікувати.
В  одній  руці  світ  заховався  раптово  -  
а  я  за  тобою,  знову  я  за  тобою.

2017

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815011
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2018
автор: Маргарита Ф.