Лист у відповідь на оповідання

Доброго  дня,  Володимир!
Довго  думала,  чи  відповідати  тобі  на  твій  лист-оповідання.  І  все  так  вирішила  написати,  бо  в  ньому  багато  неточності,  неправдоподібного,  але  написано  щиро,    з  любов'ю  і  пошаною  до  мене.  Небагато  жінок  можуть  прочитати  скільки  хорошого,  ніжного  про  себе  та  ще  й  через  55  років.
Отже,  по-перше,  у  мене  день  народження  не  14  січня,  а  15.  По-друге,  у  мого  брата  і  сестри  теж  була  вища  освіта,  тому  моя  мама  не  могла  сказати  -  "Хоч  би  Оля  була  вибилася  в  люди,  не  заважай  їй".
А  тепер  про  головне.  Ти  пишеш,  що  б  ти  мені  дав  із  своїм  учительським  дипломом,  із  такою  мізерною  зарплатою?  А  хіба  головне  була  професія,  зарплата,  якщо  люблять  один  одного?
У  тебе  зі  мною  було  не  роздільне  кохання.  Ти  багато  видумав,  ти  хотів  щоб  було  так,  як  ти  мріяв.  У  мене  був  хлопець,  ми  зустрічались,  ми  кохали  один  одного,  а  коли  довелось  на  деякий  час  розлучитись,  я  поїхала  по  направленню  на  роботу  в  Білоцерківський  район,  а  він  залишився  працювати  у  Києві,  виявилось,  що  ми  не  можемо  жити  один  без  одного.  І  коли  я  зустріла  Гришу,  ми  зрозуміли,  що  створені  один  для  одного.
У  нього  не  було  ніякої  професії,  він  служив  у  армії  (в  Німеччині,  на  той  час  3  роки),  а  після  армії  поїхав  у  Київ  до  брата,  влаштувався  на  роботу  на  завод  "Арсенал",  щоб  заробити  гроші  на  костюм  на  весілля  і  на  обручки  (був  фрезерувальником,  я  виймала  з  його  ручок  опилки,  не  знаю,  чому  вони  працювали  без  рукавичок).  А  коли  ми  одружилися,  він  поїхав  у  м.  Курськ  і  поступив  в  авіаційне  училище,  а  я  жила  у  його  батьків,  потім  народилася  Людочка.  Я  працювала  спочатку  вчителем  математики,  а  згодом  призначили  мене  заступником  директора  по  навчальній  роботі.  Через  4  роки  Гриша  закінчив  училище,  отримав  призначення  в  Черкаський  аеропорт,  де  пропрацював  40  років,  а  я  в  школі.
Володя,  я  вдячна  тобі  за  створений  мій  образ  красуні  (я  не  є  такою),  за  такі  хороші  слова  про  мене,  але  заспокойся,  живи  своїм  життям.  У  тебе  (за  твоїми  словами)  чудова  дружина,  з  якою  ви  відсвяткували  золоте  весілля,  прекрасні  донечки,  внучки  і  правнучка.  Що  ще  треба?  Живи  і  радій!
Дума,  що  ти  хороший  батько,  дідусь  і  звичайно  ж  уважний,  добрий  чоловік,  який  любить  і  поважає  свою  дружину.  Як  це  добре,  що  ви  разом,  кругом  і  завжди  допомагаєте  один  одному,  радитесь  в  усьому.  Немає  більшого  щастя  бути  разом  уже  в  похилому  віці,  підтримувати  і  радіти,  спостерігаючи  як  живуть  діти,  внуки,  правнуки.  
Тому,  я  бажаю  вам  добра,  сімейного  благополуччя,  здоров'я,  добробуту,  вам  і  вашим  дітям,  миру  і  спокою  в  сім'ї  і  державі.
Володя,  у  кожного  своя  доля,  від  нас  це  не  залежить.  Як  склалось,  так  і  нехай  буде.  Я  була  щаслива,  ти  ж  це  хочеш  почути?  Живу  своїми  спогадами,  сумую,  плачу  за  Гришою,  але  є  донечка,  внучка  -  це  частина  його.  За  це  я  вдячна  долі  і  Богу.  З  Гришою  я  розмовляю,  раджусь  в  усьому,  він  зі  мною  весь  час.  Це  допомагає  мені  жити.
Вибач,  що  можливо  я  тебе  образила  своїми  словами  чи  відвертістю.
                                                                                 Дівчина  з  минулого.....

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2018
автор: САВИЧ