Кидали її в темряву й вогонь,
І одягали в найбіднішу одежину,
Від пустоти у серці і пекучих скронь
Боліло все. А їй хоча б хвилину ...
Десь постояти під мелодію гітар,
Десь проспівати ще один рядочок.
А їй в обличчя: досить твоїх чар!
І порожнеча порожнечу строчить …
А хто її вберіг? Це діти й вчителі.
Які вдаванням не могли сховати щирість.
Над школою летіли журавлі.
І діти в темряві любити вчились …
Взяли її й поставили на сцену.
І просять хоч рядочок, хоч вірша.
А вона каже: сцена не для мене.
Для мене там де тепло, де душа.
І де тільки взялись у неї крила.
[b]Змахнула[/b],
[b]посміхнулась[/b],
[b]полетіла[/b].
І так летіла, що не досить вже ночей,
Щоб зрозуміти все з глибин її очей.
Не досить слів і дотику руки.
Прости ... Понеслось у віки ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2018
автор: Дружня рука