Рвав нині душу пізній дощ,
Строчив востаннє по гілках.
В дзвінких краплинах дрібних сліз
Згадав усе, що мав в думках.
У темряву сховавшись, сам
Свій розпач випивав до дна.
Хоч не герой він мелодрам,
Та вийшла розповідь сумна.
У тьмянім світлі ліхтарів
Немов алмазами іскрив,
Проте так плакати хотів,
Що віршем враз заговорив…
Все про колишнє скі́млив дощ,
На свій він ремствував уділ,
На доль людських життєвих трощ--
І подив малював довкіл.
Прикрила спрагу темнота…
Потоки тихнуть нарікань.
Діймала душу розпач та,
Поки не щезла в глухомань.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814355
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.11.2018
автор: Valentyna_S