Я досі відчуваю зиму ту,
Насичену тривогою до краю.
І чорну кіптяву на білому снігу,
Шалено серце в грудях калатає.
Я пам’ятаю відчай той німий,
Михайлівского дзвони б`ють набати.
Як кулі косять квіт наш молодий,
Байдужі очі тих, що йшли вбивати.
Я й досі бачу, як пливуть гроби,
В потоці сліз, і розпачу, і болю.
А в них Герої нової доби,
Які так вірили у нашу кращу долю.
Ми думали – скінчилося усе.
Нарешті перемога довгождана!
Вже п’ятий рік біду сусід несе,
Ятрить від втрат душі болюча рана…
Плине кача і серце розрива!
П`ять років вже, як гинуть наші діти.
Натягнута тривоги тятива,
Вже тисячам судилось відлетіти…
Як важко нам розправити крило,
На сході окупант, в тилу свої.
Гадюча знову випуска жало,
Збирають статки на чужій крові.
Як важко нам, та мусим далі йти,
Не можуть бути марними всі втрати.
Заради тих кому вже не цвісти,
Не маєм права руки опускати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814244
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2018
автор: Наталка Долинська