Не хочу бути гвинтиком в системі!
Я хочу жити так, як забажаю.
Хоча в системі – значить, бути в темі.
Коли ж один – завжди ідеш по краю.
Сто перший гвинтик в стодесятім ряді
Вперед, вперед і кроком руш до цілі!
Мої ж думки промінню сонця раді,
Там в небі білі лебеді летіли.
А в лісі дуб столітній листя скинув.
Дощами сивими міста й степи накрило.
Не кличте гвинтика, він був в мені і згинув.
Тепер мов птах, свої плекає крила.
Хоч у системі, звісно, легше й просто.
Не треба думать, то за тебе вже зробили.
Нащо тобі отой скажений простір?
Там скрізь болото, ями, льоду брили.
Можливо, я про це ще пожалкую,
У мить, як вітер рватиме вітрила...
Ні, збиті ноги й душу полікую.
Команду ж “Струнко!” виконать несила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814205
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.11.2018
автор: Олена Бокійчук