***
Маліє день на кінчику душі,
спадають долі оковирні тіні.
І вкотре сум підходить до межі,
аби синець лишити на коліні.
Та не кричи у прірву надарма,
бо там зостались лиш усохлі корчі.
Щось є, але чогось усе ж нема,
щоб засвітити вікна проти ночі
І до дверей притулюється біль,
важким тавром відлунює крізь думку.
Втекти жадаєш, тільки далебі
тримає знов безпам'ятство за руку.
І вкотре день підходить до кінця,
так і не змігши злікувати рани,
ще й вперше замість темного синця
сум' яття рване.
5.08.18 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813973
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.11.2018
автор: Леся Геник