Пізня владарює пора

[b]П[/b]  -  ірнає  у  хмари  неспокійне  сонце  
[b]І[/b]        якось  несміло  полином  гірчить,
[b]З[/b]        дощем  у  двобої  вітер  розбишака  
[b]Н[/b]  -  агадає  кожну  неповторну  мить.
[b]Я[/b]  -  лини  лапасті  повисли  в  тумані

[b]В  [/b]-  іти  полохливі,  як  вуха  зайців
[b]Л  [/b]-  ише  калинонька  сміється  рум’яно
[b]А[/b]  -  дже  не  боїться  дощів  -  холодів.
[b]Д  [/b]-  ень,  мов  покотився  із  гори  донизу,
[b]А  [/b]    вже  по  обіді  -  бранець  ліхтарів.
[b]Р[/b]  -  ано  сповиває,  вкладає  в  колиску
[b]Ю  [/b]-рлива    довга  ніч,  хоч  би  не  хотів,
[b]Є  -[/b]  днаючи    небо  з  землею  для  снів.                      
                                                                                                           
[b]П[/b]  -  о  стежці  гарцює  туман,  наче  привид
[b]О  [/b]–  сінь  вже  гукає  зимоньку  здаля
[b]Р  [/b]-  уном  озимина  на  полях  взялася,
[b]А  -[/b]  ж  легкою  стала  і  дзвенить  земля.              
                                                                                                                                     07.11.2018
                                                                       


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813930
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.11.2018
автор: Веселенька Дачниця